Конспект 

КОНСПЕКТ
з пізнавального, художньо-естетичного розвитку

«Щедрий вечір, добрий вечір,

добрим людям на здоров'я!»

Програмовий зміст: Викликати у дітей бажання знати з історії українського народу; сприяти відродженню славних народних традицій. Продовжувати закріплювати знання дітей про народне святкування передноворічного (за старим стилем) щедрого вечора, про його символіку. Вдосконалювати мовленнєву активність дошкільнят. Виховувати інтерес і повагу до національних звичаїв та традицій, любов до рідної землі. Розвивати пізнавальну активність, увагу, акторську майстерність, мислення.

         Матеріал: щедрівки, заклички, приказки; український одяг; костюми ряджених, Різдвяна зірка, дзвіночок; обладнання світлиці (піч, стіл, лава, ліжко з вишиваними покривалом та подушками, скатертина, рушники); глечик, снопик, вінок із колосків, солома, гроші-монети, хустинка, зілля, ключ, ніж, торбинка для сміття; горщик із кутею, хлібина, калач, пиріжки, узвар; гостинці (яблука, груші, горіхи).

ХІД ЗАНЯТТЯ

(Групова кімната святково прибрана, як світлиця. У ній господиня (вихователь) з двома дітьми (хлопчиком та дівчинкою) чекають на гостей.)

Стукають у двері - зазирає хтось із дітей:

Діти: - Можна щедрувати?

Вихователь (господиня): - Можна.

(Господиня й донька, тримаючи в руках калач на вишиваному рушнику, зустрічають щедрувальників. Заходять ряджені, діти із зіркою та дзвіночком, ялинкою, пучечком соломи, хлібиною.)

Дівчинка: -        Я дівчинка маленька,

                            Спідничка рябенька,

                            Чобітки червоні.

                            Будьте зі святом здорові!

Господиня: - Дякуємо! А що ж ви нам принесли?

Перший хлопчик: - Ялинку та хліб, щоб жити в злагоді всім.

Син. І все?

Другий хлопчик: - Ні! Ще соломи, щоб Були всі здорові.

Господиня: - За гарні слова гостей зустрічаємо, двері відчиняємо. Заходьте!

Донька: - Та швидше проходьте, а то вітер до хати впустите.

Вихователь (господиня): - То нічого, хай і вітер заходить. (Бере зі стільчика в кутку глечика й дає синові в руки.)

Син: -        Ходи, вітре, до нас,

                   Ось для тебе квас -

                   З-під накривки виглядає

                   Та піну пускав.

(Ставить глечик на стільчик.)

Вихователь (господиня): - Давайте, дітоньки, поставимо ялинку у світлиці. А ти, синку, візьми в Івася солому й розклади на столі стебельцями навхрест - ось так. (Дає йому гроші, хустинку, жмутик, ключ та ніж). Тепер усе це (називає) поклади на соломці.

(Діти-гості підходять до столу.)

Хлопчик: - Навіщо треба так робити?

Вихователь (господиня): - Це - на щастя, на дружбу. Бери, синку, горщика - онде він на припічку стоїть.

Дівчинка: - А що в цьому горщику?

Вихователь (господиня): - Смачна кутя.

Хлопчик: - Чому ж не на стіл ставите?

Господиня: - Так треба, дітоньки. Як біля жита стоятиме, то хліб родитиме, лихо хату минатиме. А навесні пташечка прилетить і звістку про вражай принесе.

Донька: - То я сама віднесу горщика туди. Гаразд?

Господиня: - Ні, дитинко, горщика має віднести лише хлопчик. Тоді чоловіки в нашій родині не хворітимуть, і всі хвороби з хати тікатимуть. Не журіться, дівчатка, нам і жіночої роботи сьогодні вистачить. Ось тобі, Оленко, рушничок - витри ним стола. А ти, доню, бери білу скатертину - будемо стола квітчати. 

Дівчинка: - Як це - квітчати?

Вихователь (господиня): - Не дивуйтеся з того. Стіл же не слуга, а наш господар у хаті. (Кладе на лаву дві тарілки, дає доньці миску з пирогами). Доню, викладайте разом з Катрусею на тарілки смачні пиріжечки.

Донька: - Чиї ж то діти - пиріжки?

Вихователь (господиня): - Пиріжки - діти хліба святого. А без хліба - нема свята.

Ось зійде зоря й будемо за стіл сідати.

Дівчинка: - То я вірша про зорю знаю.

                                      Ой зоря-зоряниця,

                                      Красна дівиця,

                                      Біля хати ходила,

                                      Любі слова говорила:

                                      - Що у хліба коса -

                                      То його краса,

                                      Що на ньому пташина -

                                      То його родина.

Вихователь (господиня): - (підходить до печі). Зараз ми глянемо, який у нас удався хлібчик. (Виймає буханець).

Донька: - Наш святковий хліб добре спікся.

Вихователь (господиня): - А й справді, вдався. Кажуть люди: який хліб іспікся, таким рік зустрівся. Тож маємо в дружбі й злагоді жити. Хліб зріс, не потріскався — буде в нас усіх добре здоров'я.

(Підвести дітей до ялинки, вони стають біля неї в кружок.)

Вихователь (господиня): - Ось іще тут стоїть ялинка. Послухайте, що я вам розповім. Давно колись зустрічали в нас Новий рік восени та й без цього деревця. Люди плели з першого зажинкового снопа вінок із колосків, перев'язували його стрічками, прикрашали засушеними квітами й на свято клали на стіл. А згодом почали квітчати вербу, що росла над водою. І лише за вказівкою російського царя Петра Першого Новий рік почали зустрічати 31 грудня біля прикрашеної ялинки. А ще є легенда, нібито ялинкою стала неслухняна дівчинка, яка не виконала прохання Місяця: не віднесла до криниці золотого вінка сестриці-водиці Уляні. Місяць розгнівався за непослух і перетворив дівчинку на деревце.

Дівчинка: - То, виходить, люди жаліють дівчинку-ялинку. І щоб вона була гарною, розвішують на ній іграшки й намисто.

Вихователь (господиня): - Так, і саме тому новорічну ялинку раніше прикрашали лише хлопчики, щоб деревце не розплакалося. Ось зараз наші хлоп’ята й убиратимуть ялинку.

Дівчатка: - А ми?

Вихователь (господиня): - Буде й вам робота. Накриєте на стіл, приберете в світлиці. Ось зараз застелимо скатертину. Беріть-но її, дівчатка, за кінчики, як я, і промовляйте за мною:

                                      Стола квітчаємо,

                                      Господаря закликаємо: -

                                      Ходи за стіл Рік Новий стрічати,

                                      Щоб і другого діждати!

(Дати дітям груші, яблука, горіхи, жменю зерна, щоб поклали це посеред столу.)

Донька: -            Щоб паляниця родилася,

                            Люди в хаті водилися,

                            Рід лиха не знав і силу мав.

Вихователь (господиня): - Ти, Оксаночко, підмети в хаті. Та сміття не викидай, а загорни в цю торбинку. Ми її сховаємо, а після свят спалимо й окуримо димком вулики та садок, щоб багатими були.

(Дівчатка замітають підлогу, застеляють килимком лаву, накривають на стіл. Хлопчики закінчують прикрашати ялинку.)

Дівчинка: - Швидко, хлопці, працюєте, та й ми не відстаємо - на столі вже все готове стоїть.

Хлопчик: -         Як у хаті ялинка врочиста,

                            Хай буде інша доля чиста,

                            Дні роками линуть,

                            Нас не покинуть.

Вихователь (господиня): - А тепер усі гуртом руки змиємо. (Дає дітям святкового рушника). Що, шкода витирати руки таким чудовим рушником? Нічого. Адже які руки вправні, такий і рушник гарний. Ну от, руки вимили, то час і до столу сідати - рік Старий проводжати, а Новий зустрічати.

(Дає дівчаткам віночки на голову, а двом хлопчикам - великий вінок із колосків.)

Вихователь (господиня): - Ви, Тимурко та Юрко, зараз покладете цього вінка на стіл.

(Хлопчики несуть вінок і кладуть його на столі збоку. Діти стають навколо.)

Вихователь (господиня): - Дозвольте вінкові вклонитися, а вас обіймати. (Пригортає дітей).

                                      Живіть і будьте

                                      Мудрими, як зоря,

                                      Багатими, як земля,

                                      Добрими, як свята!

- А тепер, синку, бери калача (дає на рушникові) — підемо надвір та освятимо його. Але перед порогом слід уклонитися.

Син: - Навіщо?

Вихователь (господиня): - Це звичай такий. Перед святом Нового року пороги оживають, на людей чекають. Тому слід промовляти ось такі слова. Повторюй їх за мною:

                            Пороги мої, пороги,

                            Рублені й тесані, маленькі й великі,

                            Дозвольте з хати вийти, двір обійти,

                            Шану всьому віддати та до хати вертати –

                            Не одному, а з гостями,

                            Щоб були увесь вік славними господарями.

(Обоє виходять за двері й знову заходять.)

Вихователь (господиня): - А тепер усіх обійдемо та почастуємо. (Розламує калача й дає доньці, щоб пригощала гостей). Хлібець по куточках покладемо, бо в давнину шматочки хліба і худобі, і птиці давали та навіть мишці до нірки клали. (Перев'язує одного з хлопчиків рушником). А це ознака того, що ми вже всіх почастували.

Вихователь (господиня): - Сідаймо вже до столу. А де ж це кутя? Ось вона — на покуті чекає. (Син подає кутю на мисці)

Ось вам кутя,

Щоб рідня була до пуття,

Нікого не цуралась,

Додому верталась.

Звичаї наші знайте,

Гарно їх вивчайте.

(Діти частуються пирогами, узваром. Хлопчик-посівальник набирає в жменю жита, засіває світлицю й усіх у ній.)

Хлопчик: -         Житом, житом із долоні

                            Засіваю в вашій хаті —

                            Будьте дужі та багаті!

                            Хай все збудеться нівроку,

                            З новим щастям, з Новим роком!

Вихователь (господиня): - А зараз ми підемо посівати і вітати з Новим роком молодших дітей.